Підйом о 4 ранку, недоспаний єдиний вихідний під час сесії і навіть шалена втома наступного дня – нічого не було марним!
Все починалося як завжди: напівсон під улюблену музику у маршрутці та пусті балачки про те, як страшно виходити на сцену. Пізніше сцена вже на горизонті, ми її побачили. Мимоволі починаєш малювати картини невдалого кроку чи підтримки, падіння…
Проте на якийсь час ми забули про це. Перегляд конкурсної програми, з номерами сильних та талановитих колективів, з одного боку, захопив, з іншого – посилив хвилювання. Чекати виступу довелося довго,проте це не загасило іскорки азарту. Останні хвилини перед виступом я не забуду ніколи!!! Немає нічого більш хвилюючого та шаленого, ніж адреналін від того, що чуєш початок музики номеру і розумієш, що кожен наступний рух має донести суддям усю ту працю, наполегливість, талант і майстерність, які ми так ретельно відпрацьовували у танцкласі під чітким керівництвом наших вчителів. Ти розумієш, що цей виступ – це своєрідна подяка нашим наставникам за те,що повірили у нас, і тому хвилюватися починаєш ще більше!
Але із закінченням номеру по тілу розливається таке тепло та кайфування від спілкування з публікою, що навколо все стає неважливим та дрібязковим: і день очікування, і страх, і навіть та ж сама сесія, яка вже однією рукою тягне нас назад у Рівне.
Оголошення результатів, міцно тримаємось за руки, і….. так ми зробили це! Достойно та професійно захистили доблесне ім”я “Едельвейсу”, та з відчуттям виконаного обов”язку і задоволенням від того, що цей обов”язок найкраще, що ти міг зробити, ми їдемо додому.
Це незабутні моменти. Захоплення, страх, сміх, плач… І наш колектив став ще сильнішим та ріднішим, ніж раніше.
З любов’ю, Наташа Афоніна
